Переробка вторинних ресурсів

 Необхідно запровадити комплекну систему збору, заготівлі та переробки (утилізації) твердих промислових і побутових відходів
      Діюча протягом усієї людської історії економічна схема «видобуток — виробництво — споживання — відходи» в цивілізованих країнах стає все менш прийнятною з санітарно-екологічних міркувань, енерго-, ресурсозбереження та дефіциту необхідної для захоронення відходів землі.
      Зламати ситуацію і реально скоротити потік сміття на звалище може тільки раціональна система збору та повторної переробки компонентів твердих промислових і побутових відходів (ТППВ) у продукти, що мають споживчу цінність.
      Дискусії про те, що виробляти з ТППВ, йдуть вже не перший рік і ця проблема в Україні набуває все більшої гостроти. Під складування та захоронення сміття виділяються орні землі, а головне — через нього все більше погіршується стан навколишнього природного середовища та санітарно-гігієнічний стан повітря, грунтів та водоймів. Обговорюються різні шляхи вирішення цієї проблеми.
      Зокрема, відомо чотири основних напрямки у поводженні з ТППВ:
        1.     Спалювання;
        2.     Захоронення;
        3.     Переробка;
        4.     Компостування + зброджування.
      Можна сказати, що в кожному з цих напрямків у нашій країні щось робиться, але якось безсистемно. По Україні валяється сміття в обсязі десятків мільярдів тонн. А якщо врахувати, що необроблені відходи горять, розкладаються і засмічують повітря, грунти і воду, то стає очевидним зростання небезпеки екологічної катастрофи. Нажаль, в столиці ця проблема найбільш актуальна. Чому? Тому, що рішення, які приймаються на вищому рівні, завжди мали локальний характер або стосувалися лише одного з аспектів поводження з ТППВ.
        Спалювання
      Цей метод привабливий тим, що він радикально вирішує проблему знищення сміття, але має ряд недоліків, а саме:
      – він абсолютно неекологічний;
      – він надзвичайно дорогий, причому не тільки в плані витрат на будівництво, а й в експлуатації, особливо за умови дотримання всіх санітарних норм;
      – він не враховує сучасні тенденції і не вписується в уявлення про ресурсо- та енергозбереження.
      Крім того, населення в будь-якій країні (і у нас теж) з великим опасінням ставиться до самої ідеї будівництва де-небудь поблизу житлового масиву сміттєспалювального заводу.
      Це — ілюзія, що піч, яка працює на низькокалорійному, вологому, гниючому паливі здатна ефективно працювати та вирішувати для міста проблему відходів і з часом себе окупити.
      У Києві спалюванням сміття цілодобово займається завод «Енергія», який споживає дорогий газ і є планово-збитковим. Цей завод — постійна мішень для критики екологів тому, що виробляє смертельно небезпечні діоксини та фурани, а також інші дуже шкідливі для здоров’я речовини. Оскільки витрати на споживання газу цим заводом компенсуються з міського бюджету, то виходить, що кияни самі зі своєї кишені оплачують власне отруєння.
      Важливо відзначити, що в розвинених країнах спалюють далеко не всі відходи, а лише ті, що залишаються після сортування та утилізації. Виключенням є лише  Японія, яку «спалювачі» люблять наводити як приклад: там спалюють три чверті всього побутового сміття. Однак, досвід японців для нас практично не придатний. Це — острівна країна і за будь-якої рози вітрів всі небезпечні викиди летять у відкритий океан, вільної ж землі для організації звалищ у цій країні практично немає.
І все ж у японців інше ставлення до сировинних ресурсів — у них взагалі не вважається за сміття те, що можна відразу витягти і з вигодою переробити в продукти, що користуються попитом. Тобто, нам на Японію не потрібно рівнятися.
       Захоронення
      Фахівцями давно підраховано, що захоронення ТППВ обходиться в два рази дешевше, ніж спалювання. Крім того, науково-технічний прогрес зупинити неможливо і вже зараз деякі зарубіжні діючі та колишні звалища набувають красиву назву «техногенних родовищ». Ті відходи, які раніше закопували, тепер добувають і пускають на переробку. Це далека перспектива київських полігонів. Але у методу захоронення відходів  також є і суттєві недоліки:
        – наші полігони утворені і заповнені з порушенням існуючих санітарних норм;
        –  більшість з них — вже заповнені понад міру;
        – абсолютно всі полігони являють собою серйозну еконебезпеку — вони забруднюють навколишнє середовище.
Таким чином, спалювання і захоронення сміття є лише різними формами знищення речовин, які можна переробляти та отримувати від цього користь. Переробка ТППВ економічно доцільна та може приносити прибуток всім учасникам процесу переробки відходів, а міському господарству — істотну економію фінансових ресурсів.
      Переробка (Recycling)
      Комплексна переробка сміття передбачає окреме збирання, сортування і переробку компонентів ТППВ в продукти, що мають споживчу цінність. Загальна тенденція така, що весь світ рухається шляхом від спалювання і захоронення відходів до все більш масштабної повторної переробки (Recycling). Принципова відмінність переробки від знищення полягає в тому, що технологічний ланцюжок починається з роздільного збору та ідентифікації відходів, придатних для повторної переробки.
      Потім йде сортування за типом сировини (скло, пластмаса, макулатура, метали, деревина, текстиль, шкіра, гума тощо). Інша частина відходів (харчові, листя і будь-яка органіка — інакше кажучи, все, що здатне перегнивати) йде на компостування або зброджування. У результаті виходять дуже цінні органічні добрива, які використовуються для відновлення родючого шару грунту.
      Інша справа, що зараз в Україні переробляються далеко не всі види відходів. Технічні обмеження переробки обумовлені, по-перше, тим, що далеко не для кожного виду відходів існують відповідні системи ідентифікації, сортування та технології або їх застосування проблематично внаслідок сильної забрудненості і складної сумішевої (композитної) природи ТППВ.
      По-друге, обмеження можуть виникати від шкоди, що завдається продукту самою технологією переробки. Скажімо, кольоровість та інші складові властивості паперу, отриманого з макулатури, можуть бути гіршими, ніж паперу, отриманому з первинної целюлози, і це не може не впливати на споживчий попит.
      У Західній Європі успішно розвивається «зелений бізнес»
      У Західній Європі успішно працюють безліч приватних підприємств у сфері «зеленого бізнесу», які жорстко конкурують за муніципальні замовлення на переробку окремих видів сировини. Всі вони мають податкові пільги або дотації. Поряд з дрібними підприємствами, в системі переробки ТППВ там активно беруть участь і великі фірми, продукція яких (наприклад, пластмаси, побутова техніка або автомобілі) викликає забруднення навколишнього середовища. І саме ці великі фірми-«забруднювачі» фінансують діяльність спеціалізованих підприємств, які задіяні у схемі переробки ТППВ.
      Потужним стимулом для широкого впровадження технологій переробки ТППВ служить система цільових дотацій та ліцензування діяльності, що зв’язує «забруднювачів» і переробників. Система економічних стимулів комплексної переробки детально розроблена, наприклад, у Німеччині (der Grűne Punkt) щодо відходів упаковки і цей досвід тиражується зараз по всій Європі. Її не можна прямо застосувати в Україні, але багато елементів цієї системи цілком могли б бути корисними і для нашої держави.